Політ на повітряній кулі в Каппадокії: мої враження

Каппадокія – це місце, де хочеться кричати в передекстазному стані. Маст хев, маст сі, маст філ. І маст флай – природно.

Ніде у світі не злітає в повітря така кількість повітряних куль одночасно. Стати частиною цієї історії – ось навіщо сюди їдуть тисячі людей щороку.

Ваш політ починається ще до перших променів сонця. На світанку найхолодніше повітря і найменше вітру: в таку погоду керувати кулею найпростіше.

Наш капітан розповідає, що витратив на навчання польотам 1,5 року і 20 тисяч доларів. Бути пілотом повітряної кулі не менш престижно, ніж капітаном Боїнга чи Аеробуса.

Він працює в одній із найсильніших компаній, що організовують польоти, і сміється над новачками. Каже, що злетіти може будь-хто, а ось плавно посадити кулю вже далеко не так просто.

Він одружений на китаянці, і хтось із пасажирів запитує, як дружина ставиться до щоденних польотів на кілометровій висоті. “З розумінням”, – відповідає Левент Кокабас чистою англійською і відкручує вентиль газового пальника сильніше.

Жар від згораючого газу обпікає обличчя і, незважаючи на +3 за Цельсієм за бортом, у кошику тепло і навіть затишно. Серед 11 пасажирів 6 індусів, 2 нігерійки, тайванець і двоє одеситів. Ніхто не випускає телефонів із рук ні на секунду, і якби фото досі робили на плівку, куля не змогла б навіть злетіти.

Капітан підводить судно до скель на таку відстань, що їх практично можна помацати руками. Але нікому не страшно, адже ми пливемо, а не летимо.

Посадка проходить майже непомітно: куля з хірургічною точністю опускається в автомобільний причіп, переобладнаний для прийому небесного гостя.

За старою традицією всіх пасажирів пригощають шампанським. Річ у тім, що першими почали підніматися в небо французи, а вони знають, як гідно відзначити таку подію.

Кулю згортають, і вже за хвилину автомобіль почне розвозити щасливих гостей по готелях. Кожен із них щойно здійснив ще одну свою маленьку мрію.